Невістка на горизонті… Мамам майбутніх чоловіків присвячується

Момент, коли дорослий син приводить свою дівчину в дім, щоб познайомити її з батьками, для мами настає якось несподівано. Ось же зовсім недавно вона вела його за ручку в дитячий садок, а він ледве дріботів поряд, та чого вже там, вона чітко пам’ятає день його появи на світ, як ніби він народився тільки вчора.

І ось настав цей момент, коли їй доведеться його відпустити, відійти на другий план і віддати під крило іншої жінки. І прийняти вибір сина буває непросто, навіть якщо вона думає, що ростила самостійного і незалежного сина, який може самостійно приймати доленосні рішення. Вона ж повинна бути та сама – ідеальна, красива, розумна, освічена… Список можна продовжувати нескінченно. На менше не згодна! А ось і даремно, як показує життя.

Часто майбутні свекрухи занадто покладаються на своє перше враження і завищені вимоги до супутниці свого сина. І самі потім про це шкодують. Як же не прогледіти той самий діамант для свого улюбленого чада? Про це читайте іронічний, але дуже життєвий пост від сценариста і письменника Лідії Раєвської:

Коли ти мама маленького сина – ти взагалі не думаєш про те, що коли-небудь він виросте, і настане день, коли твій маленький двометровий бородатий малюк приведе перед твої світлі очі дівчину, і скаже: “Мамо, познайомся, це кохання всього мого життя!”, а ти така дивишся і думаєш:” Дивно. Начебто і не сліпий же: недавно диспансеризацію в військкоматі проходив – там сказали, що зір стовідсотковий, а ось ти диви: набрехали все бридкі лікарі, аби кого попало в армію забрати, навіть абсолютно сліпого хлопчика. ЯК????? Чим він дивиться??? Куди він дивиться ??? Яка любов всього його життя ?? Та хіба ж для неї мама ягідку ростила, ночей не досипала і Агушу за ним допивала? Так вона ж СТРАШНА!!!!!!!” Ну і так далі.

І цей день настає в житті майже кожної мами. Не будемо списувати з рахунків тих щасливиць, які побачивши першу дівчину свого сина – так і кинулися їй на груди зі сльозами і криками: “Господи, доню, рідна! Яка ж ти гарна, багата і розумна! Відразу видно: ти найкраща в світі! Ось для кого мама ягідку ростила, діатез на попі йому лікувала і його аналізи в сірниковій коробці о сьомій ранку, взимку, в пургу, в дитячу поліклініку носила! Заходьте в мій дім – мої двері відкриті, буду пісні вам співати і вином пригощати!”

Але не всім же так щастить…

Дозвольте дітям будувати своє життя самим.

Я довгий час думала, що у мене якийсь синдром матері-одиначки. Ну, таке, знаєте, коли все життя заради сина прожила, а як прийшов час йому власною сім’єю обзаводитися: так тут хоп – і дах раптом зриває. І давай по п’ять разів на день інсульти імітувати, в кому впадати і вмираючим голосом просити покликати священика, нотаріуса та труповозку. Аби син поруч з тобою метушився, а не зі своєю неприємною дівчиною по кінотеатрах ходив.

У мене, звичайно, не все ось так погано, але ось це відчуття, що “та не народилася ще та розумниця-красуня, яка мою ягідку-то заслуговує!” – це у мене було і є завжди. Але днями розговорилися з одним чоловіком, який розповів історію, як він до своєї мами привів свою кохану дівчину, а мама втратила свідомість натурально. Тому що любов всього його життя була в прищах, як клумба біля Кремлівської стіни. А чоловіку цьому може на ті прищі було плювати, він їх і не помічав. А ось мама тихо ойкнула і впала. Всім видом тонко натякнувши, що вибір сина їй щось якось не дуже…

Через багато-багато років, коли цей чоловік одружився з іншою жінкою (яка мамі спочатку сподобалася), а потім мучився в шлюбі кілька років, змушуючи материнське серце страждати – мама сказала: “Знаєш, краще б ти на тій прищавій своїй одружився. Я ж перед тим як свідомість втратити, встигла помітити, що у неї очі добрі і думки чисті. І душа світла, і посмішка красива. І прищів-то не так вже й багато було, і фігура як у Мерлін Монро. Загалом, дурна я, пробач, синку”.

І тут я теж згадала, як кілька років тому зустріла маму своєї колишньої любові, з якою, я це прекрасно пам’ятаю, стосунки у мене не склалися прям відразу. Тому що я в ті часи була не просто прищава і страшна, а ще й панк з зеленим ірокезом і лисиною. І в рваних джинсах, і в майці з Єгором Лєтовим, і зі шпильками у вухах, і з бойовим макіяжем і її сина палити навчила.

Це зараз я розумію, що на місці цієї святої жінки, яка всього лише гикнула і затряслася, – я б свого сина в лікарню здала б негайно. Ну, зір перевірити, інтелект, і пару раз струмом його вдарити несильно, щоб в себе прийшов. А може, ще й до бабки б якоїсь збігала аби дізнатися: а чи не обпоїли мою кровиночку якимось приворотним зіллям з сушених аскарид і кігтя вомбата?

Так ось. Зустріла я маму Сергія, і що неймовірно – вона мене впізнала. Навіть більш ніж за двадцять років. Взяла мене під руку, присіли ми з нею на лавочку, поговорили про життя, про дітей, онуків, про тиск і глаукому, і про те, що вона мене часто згадувала. До того ж, не повірите, добрим словом. Мовляв, краще б ти, Сергійку, на тій лисій і зеленій одружився. У неї і сім’я пристойна була, дід – Герой Радянського Союзу. А то, що тато у неї алкоголік – так і наш випити любив, що ж такого? Я ж пам’ятаю, як ти її любив, як очі твої щастям світилися. Народили б діток, і не біда, що дурненькі вийшли б – я б все одно їх любила. А так-то ніби й одружився з кимось, а жінка там нехороша, та й онуки, сильно підозрюю, що не її рідні. Ти, Ліда, моїх помилок не повторюй. Подобається-не подобається, а в очі синові дивись відразу. На дебіла схожий? Слина бульбашками? Очі щасливі? Усе. І не лізь, і люби її відразу, навіть якщо вона трохи красивіша за Ющенка. Головне – щоб вона твою кровиночку щасливим робила, зрозуміла? Зрозуміла, тітко Тамаро.

І добре, що вчасно. Нехай хоч однонога негритянка похилих років, байдуже вже. До того ж, нам завжди буде про що поговорити: похорон Брежнєва, Висоцький, кавова жуйка. Аби очі у нього були дебільні і щасливі. І слина бульбашками.

фото – kino-doma.blogspot.com

Джерело