Найкрасивіша наречена у вiчності:- під білий вельон, під вінець
— Ніяк не можу змиритися, що ти житимеш у Польщі, — зізналася Віка сестричці.
— Не сумуй. Я буду приїжджати, — запевнила Оля. — Моя зарплата дозволить мені не тільки в Україну часто навідуватися, а й тобі з батьками показати світ.
— Та я рада за тебе, — мовила Віка, прикривши руку сестри своєю долонькою. — Ти розумна… Вивчилася за кордоном, знаєш чотири мови, отримала таку роботу! Будеш тепер їздити у відрядження по всьому світу…
— Просто в мене була мрія — і я наполегливо йшла до її здійснення.
— А про що мрієш тепер?
— Хочу заміж, — несподівано для Віки випалила Оля і раптом вигукнула: — О! Я придумала, де ми можемо вбuти час! Давай підемо в якийсь весільний салон і приміряємо сукні! Мені так цікаво подивитися, якою нареченою я буду…
За хвилину дівчата вибігли з кав’ярні й понесли вулицями старого міста її бентежний аромат. А незадовго Оля вже милувалася своїм відображенням у дзеркалі.
— Мені дуже гарно з таким дeкoльте, правда ж? — крутилася, погладжуючи тонкими пальчиками криштали Сваровскі на тугому корсетику. — І це мереживо таке делікатне — як на сукні Кейт Мідлтон.
— Тобі в усяких сукнях гарно, Олю, бо ти — красуня! — без тіні заздрості похвалила сестру Віка.
— Ти так говориш, як мій Збишек, — ніжно промовила Оля. — Я йому подобаюсь у всьому… Та все ж до вівтаря я хочу йти в ось такій сукні. Аби наш татко вів мене гонорово за руку, а шлейф тягнувся за мною на півцеркви. Я буду красивою нареченою, правда?
…Через два дні до того ж салону ввійшла запухла від сліз Віка.
— Може, ви пам’ятаєте, — звернулася до продавчині. — Ми в п’ятницю приходили сюди із сестрою. Вона приміряла ось цю сукню. Я хочу її купити…
— Чому ви плачете? — схвильовано поцікавилася жінка й засипала Віку запитаннями: — Щось трапилося? Коли весілля у вашої сестри? Чому вона не прийшла? Цю сукню, наскільки я пам’ятаю, треба було б трошки підкоротити…
— Оля… не прийде, — прочитала з поруху губ дівчини продавчиня. — Вона… загuнула. Сьогодні тато їде до Польщі, аби привезти її тiло. Дав мені гроші, щоб я купила для неї цю сукню. Оля хотіла, щоби шлейф — на півцеркви… — і дівчинка в чорному розридалася.
У цьому салоні ще ніхто ніколи не плакав. Її ридання пасували б до бюро рuтуальних послуг. Але в цьому розмаїтті мережив і намиста, вельонів і квітів ридання юної дівчинки в жалобі було таким недоречним…
Продавчиня стояла непорушно. Її погляд набрався слізьми. А з пам’яті зринув образ ідеальної нареченої та її грайливо-кокетливе: «Я буду красивою нареченою, правда?»
— Ваша сестра буде найкрасивішою нареченою у вiчності, — сказала продавчиня, ледве стримуючи ридання, й обняла дівчинку.
Розраховуючись за сукню, Віка побачила, що знадвору на підвіконні сидить біла голубка й намагається роздивитися, повертаючи голівкою, що відбувається всередині. Заплющила очі. Розплющила — голубки вже не було.
За матеріалами видання “Вільне життя”
Софія ЯРЕСЬКО
м. Хмельницький
Фото з вільних джерел
Немає коментарів: