А жити я почала в шістдесят: повірте, зараз я ніколи не скажу, що для чогось застара
У Мариночки був характер батька – якщо щось надумала не переконаєш. Ось і зараз вирішила взяти мене з собою на форум в ОАЕ. А я далі райцентру ніколи ніде й не була. Ну хоч плач. І пояснити що в моєму віці на такі подорожі ні здоров`я ні моральних сил немає їй неможливо. Як же я на свої хвoрі коліна капустяне листя в твоєму готелі прикладу, а сік з буряка і картоплі де зроблю, адже курс пропити треба? А кізонька моя, а кури, а поросятка, я ж їх щойно купила.Та де їй зрозуміти
Я жалілась всім і кожному навіть у лікаря місцевого просила шпиталізувати мене на день вильоту. Та Маринка заплативши сусідці аби та доглядала за господою, ледь не силою посадила до авто і повезла спочатку до себе зробити мені “косметичний ремонт”, а потім ми таки полетіли.
Можете сміятись але літаки я лиш в небі й бачила. Вони ж величезні. А аеропорт – то маленьке жваве місто. А небо коли летиш, хмарки ж ось, рукою можна доторкнутись. А міста – малесенькі. Раділа тим дивам мов дитя, забула й про козу й про коліна, сфотографувалась ледь не з кожною борт-провідницею аби Семенівні показати. Та головне диво було попереду.
Я з простої сільської сім`ї. Хто мого віку той знає що то за дитинство після вiйни. Після школи працювати пішла до колгоспу свинаркою. Перший чоловік пив і бив, другий лиш пив. Зараз і не вірю що так могла: робота корова поросята діти городи. І все сама, чоловік лиш відсипався або набирався.
Маринка моя третя доня. Надзвичайно цілеспрямоване дитя ще з дитинства. Вирішила що стане юристом. Дізналась ще в класі шостому, що потрібно для успішного вступу у виш і почала збирати літературу. Вчила одразу дві мови. Я лиш телят та свиней більше накупила, адже знала що крім знань ще ой як багато від мене буде потрібно.
Тепер моя Маринка якийсь директор в міжнародній фірмі з невимовною назвою. Обїздила ледь не всю земну кулю, і мене з собою прихопила.
Я тоді з номера вийти боялась, а на пляжі все хустинкою прикривалась – соромно. Зате як я у воді плескалась! Воно ж як на спину легше коли пливеш. А за суглоби я геть забула.
Одного вечора коли ми з донькою сидячи за столиком щось весело обговорювали, як до нас підійшов незнайомець. Привітався і простягнувши руку запросив мене на танець. А я лиш на весіллях років двадцять назад танцювала, та й босоніжки були нові і мозолі натерли. Які там танці на другому кінці світу серед ночі.
Маринка мило посміхнулась відповіла щось незрозуміле кавалеру і обернувшись до мене з доброю такою посмішкою прошипіла:
– Мамусику, ти зараз встанеш і підеш танцювати, можеш жалітись йому на свої коліна босоніжки і покинуту козу – він німець нічого не зрозуміє. Цей чемний дядечко один з найвпливовіших акціонерів нашої фірми:
– Зроби добре діло потанцюй з ним.
Бруно того вечора від нас не відійшов. Наступного дня день ми поїхали разом на екскурсію, потім був ресторан. Я не знала куди втекти від його поглядів. Я застара для такого, яка ж любов у мої шістдесят.
Так і попросила Маринку передати. Та схоже перекладала вона геть не те що чула. Як результат – Бруно взяв мене за руку і щось весело проказав дивлячись в самі очі. Він був нашим вірним кавалером всі сім днів.
Я звикла до милого Бруно. Хоч і проти була всім єством та серцем звикла. А коли прийшов час повертатись геть засумувала. Та Бруно і Маринка як виявилось про все домовились. Буквально через місяць після повернення в Україну ми полетіли до Німеччини.
Тепер я живу на дві країни. Бруно мій люблячий і розуміючий чоловік.
Зараз я ніколи не скажу що для чогось застара – повірте вік це лише стан душі. Я освоїла комп’ютер, вивчаю німецьку і англійську. Ходжу на йогу і бальні танці.
Я почала жити хай і в шістдесят
Автор: Анничка
Немає коментарів: